Партнеры

Блог

Подорожі

   29 Января Вт в 02:40 2008   

Моя перша далека мандрівка трапилася на початку 1980-х років, коли мене батьки і дідусь повезли до Москви з'ясовувати з фахівцями, чи є шанси, що в 4 роки я заговорю людською мовою. Ну, не могли вони зрозуміти, що не всі люди починають говорити в один і той же час. Я не пригадую усіх медичних заходів у Москві, і навіть не пригадую вражень від столичного мегаполіса. Крім Спасової вежі, звичайно. Решта спогадів -- безкінцеві поїздки міським транспортом. Там вперше у житті покатався на метрополітені.
Після того я щороку благав батьків кудись поїхати і взяти мене із собою, але вони, нажаль, так не вміли і фактично не вміють відпочивати. Батько максимум наважується на поїздку з друзями порибалити на Турунчук один раз за все літо. Щоб мати кудись поїхала -- це щось на кшталт події століття. По роботі багато мусив подорожувати дід (Москва, Санкт-Петербург, Київ, Алмати). Але то був період до мого народження.
Друга і остання подорож з будь-ким із родини -- поїздка з батьком до Санкт-Перербургу у 1992 році. То було службове відрядження, і платив батько тільки за мене. Багато чого подивилися у місті та поза ним.
І все. Після цього перспективи родинного туризму, на який плекав не абиякі сподівання, накрилися залізною завісою. На телебаченні показували стрічки про різноманітні походи, пригоди у таборах з багаттям, гітарою, наметами. Багато було книжок у домашній бібліотеці, де у сюжеті центральною подією була якась подорож. Залишалося тільки уявляти себе одним із учасників подій.
У шкільні роки з планом міста, коли не було якихось уроків за розкладом, я вирушав у невеликі походи до маловідомих районів Одеси. До того ж садився у якийсь трамвай чи тролейбус за учнівським квитком і досліджував його маршрут. Згодом електротранспорт і геть став безкоштовним (перше правління Е. Гурвіца). Завдяки цьому став орієнтуватися щодо основних проїздів в Одесі.
Про місто Іллічівськ багато чув мало не з першого класу. У дев'ятому вперше потрапив до нього зі шкільною групою. Після цього щороку знаходив можливість у теплу погоду поїхати туди, аби відпочити від життя буденного. 11й клас подарував мені нагоду побачити Умань (поїхав зі шкільною групою) та санаторій Куяльник (вирушав сам). Багато тоді іхав до Хаджибейського лиману. Усі ці "пригоди" доводилося тримати у таємниці від сім'ї, бо вони не могли собі уявити можливості, що я стану туристом. Для них турист -- щось на кшталт невдахи, людини, що не змогла самореалізуватися...
За різних обставин, мені протягом вже студентських років відкрилися такі місця як Тілігульський лиман, м. Южне, Вилкове, Білгород-Дністровський, Кароліно-Бугаз, Сергіївка, Крим, Прикарпаття, Львів і Львівщина, Київ, Полтава, Харків, Миколаїв, Херсон. У 2007 роцi вiдвідав Москву двічи. З причини того, що став дорослим, вже легко можна вирушити з дому, без проблем з родиною. Життя наче говорить: прагни увійти -- і двери відчиняться...








   0 0

Оставить комментарий

Вы не зарегистрированы и не можете комментировать. Пожалуйста зарегистрируйтесь или войдите